TOUS LES MATINSTous les matins, à s

TOUS LES MATINS

Tous les matins, à sept heures précises, le réveil de Papa faisait entendre sa petite sonnerie grelottante.Papa ouvrait un œil, puis l’autre, s’étirait, bâillait, embrassait Maman sur la joue, se levait en titubant un peu, retenant d’une main ses pantalons de pyjama, et frappait au mur de ma chambre.
– Il est sept heures! criait-il.
Comme si je ne l’avais pas deviné!..
Il attendait quelques instants, pendant les quels j’émergeais douloureusement du som-meil. Puis il criait de nouveau, à travers la porte:
– Tu as entendu, Robert?
– J’avais entendu, hélas!
– Voilà! répondais-je. .
Et, atteignant sur la descente de lit une de
mes babouches, je la ra clais contre le parquet pour faire croire que je venais de me lever.
– Enfin! disait Papa, rassuré.
Il revenait vers sa table de nuit, y prenait une rustine de “corned plaster”, qu’il appli-quait soigneusement sur son petit orteil. Il attei¬gnait alors sous son lit ses deux petits haltères et commençait ses mouvements respiratoires:
– Une ... deux!... Une deux!... Une …
Il s’interrompait pour crier, à mon intention:
– Alors... Je ne t’entends pas!
Le quart d’heure de culture physique familiale était l’un de ses bons moments de la journée.
Je me hâtais, toujours couché, d’inspirer et d’expirer avec un bruit de soufflet de forge, susceptible d’être entendu à travers la porte:
– Mm... Pff! .. Mm ... Pff!...
– Pas si vite, pas si vite! protestait alors Papa, pour la forme, mais on devinait à sa voix qu’il était ravi.
Nous utilisions ensuite le lavabo, en file infinie. Papa faisait sa toilette le premier. Il se rasait avec un “sabre”. Et tandis qu’il procédait à cette dangereuse opération, il répétait à mi-voix une phrase, toujours la même:
– Ce sont ces vieilles chaussettes qui sèchent, disait une duchesse de vieille souche ...
Paroles sibyllines, qui s’expliquaient dès qu’on savait que Papa avait eu dans sa jeunesse un défaut de prononciation, dont il s’était débarrassé à force d’exercices opiniâtres, renouvelés de Démosthène1.
Sans doute à cause de cela, le célèbre orateur grec était son maître et son dieu ... “Quand vous rencontrez une difficulté, avait-il l’habitude d’énoncer, dites-vous simplement: que ferait Démosthène s’il était à ma place?...”
Entre-temps, Maman s’était levée, et nous prenions tous les trois notre petit dé jeuner – pain, beurre et café noir – dans la salle à manger.
– “... Région parisienne. – Temps beau mais lourd avec des nuages passagers. Température maximale supérieure à 25°...” nasillait la radio ...
Et Maman, poète, ajoutait:
– Les nuages sont merveilleux, ce matin.
Papa, pratique, concluait alors:
– Tu as raison, je vais prendre mon parapluie.
Venait ensuite la cérémonie de l’heure exacte.
– “Au quatrième top”, annonçait la radio ...
Mon père, qui avait un œil fixé sur sa montre et l’autre sur le cadran de la pendule, les mettait à l’heure toutes les deux. Alors seulement, il consentait à s’asseoir, et trempait machinalement ses tartines tout en parcourant le journal.

Les nouvelles politiques avaient le don, chaque matin, de le remplir d’une allègre amertume:
– Il y a des canailles que je me ferais une joie de mettre en prison, l’entendions-nous murmurer.
– Tu as bien raison, répondais-je.
– Tiens! disait Papa, étonné. Pour une fois nous sommes d’accord.
Ce n’était pas vrai, bien entendu. Nous ne parlions pas de mêmes canailles, voilà tout. Papa était un ancien anarchiste devenu conservateur en attrapant la cinquantaine. Et j’étais sans doute un futur conservateur qui me croyais anarchiste parce que j’avais vingt-trois ans et pas encore mal au foie. Quant à Ma¬man, ses opinions étaient très personnelles. D’une indiffé¬rence olym¬pienne en ce qui concernait la lutte des classes et l’avenir de la démocratie, elle votait pour les candidats qui lui avaient fait la meilleure impression. La couleur de leurs yeux avait beau¬coup plus d’importance pour elle que leur programme.
Maman détestait que nous parlions politique au petit déjeuner.
– Servez-vous, tenez, cela vaudra mieux! grondait-elle.
Mais c’était elle qui nous servait. Elle trônait, telle une cais¬sière de café, distribuait les tartines, veillait au sucre, au beurre, et à ma façon de manger.
– Robert, tiens-toi droit, me disait-elle.
Ou bien:
– Ton pauvre frère, lui, ne se jetait pas sur le sucre comme la pauvreté sur le monde.
Mon pauvre frère!... Ah! elle ne me permettait pas de l’ou¬ l’ou¬blier, mon frère Paul, décédé à l’âge de quatre ans.
Mais Papa avait fini de manger. Il pliait sa serviette de table, mettait sous son bras gauche sa serviette en cuir, posait sur sa tête son chapeau noir à bord roulé ... Lui et moi embrassions Maman, chacun sur une joue, et nous partions, lui pour Sainte-Beuve à Auteuil2, moi pour le cabinet Turpin, boulevard Hauss¬mann, près de Saint-Lazare3.
Maman se mettait alors à sa table de travail, et se plongeait dans ses traductions. De temps à autre, elle relisait une phrase à haute voix.

D’après Jean-Paul Le Chanois et Marcel Aymé,
Papa, Maman, la Bonne et Moi

1 Démosthène (384-322 av. J.-C.) est un homme d'État athé¬nien, l'un des plus grands orateurs attiques. Ses problèmes d'élo¬cution lui valurent le surnom de “bègue”, défaut qui, dit la légende, le con¬trai¬gnit à s'entraîner à parler avec des cailloux dans la bouche.
2 Auteuil – le quartier de Paris
3 Saint-Lazare – la gare à Paris

Результаты (украинский) 1:

КОЖНОГО РАНКУЩоранку в семи конкретні, пробудження тато було почути його невеликі струшування рингтон. Папа відкрито одне око, потім на інші, невизначене, bâillait, поцілував мама в щоку, троянда у хитаючись небагато, проведення піжами штани з однією рукою і врізався в стіну моєї кімнати. -Це сім годин! плакала.А якщо не здогадувалися!...Він чекав кілька моментів, під час що я болісно Сом Мей є. Знову ж таки, кричав через двері:-Ви чули, Роберт?-Я чув, на жаль!-Це! я відповів. .І вгору на ліжко на спуску з мої тапочки, я ра clais проти прокуратура роблять вигляд, що я б просто встати.-Нарешті! сказав тато, заспокоїв.Він повернувся до її тумбочку, там був патч "солоний штукатурки", що вона ретельно на його мізинця app-quait. Він attei¬gnait, потім під його ліжко його малі два гантелі та почав дихальних рухів:-One.. два!... Один два!... Один...Він переривається кричати, щоб мої наміри:-То... Я не чую вас!Чверть години сім'ї фізичної культури був одним із своїх моментів дня.Я сам завжди лежачи, надихати і закінчується з сильфон кузня поліпшується, може бути почутим через шум двері: -Мм... ПФФ!... Мм... ПФФ!...-Не так швидко, не так швидко! потім протестували тата, за формою, але одна роль його голос, він був задоволений.Потім ми використовуємо туалет, нескінченна файлу. Батько зробив її перший туалет. Він голені з "шабля". І під час проведення цієї небезпечні операції, він повторювався тихо речення, завжди те ж саме:-Те, що ці старі шкарпетки, що суха, сказав герцогиня старих запас...Загадкові слова, які описані як тільки ми знали, що тато повинен був в юності дефект вимови, якому воно було звільнення від вм'ятина з впертий, поновленої demosthene1 вправи.Напевно через це, знаменитий грецький оратор був свого господаря і його Богом... «Коли виникають труднощі, він використовував викладаються, просто розповім: що Демосфена буде робити, якщо б він був на моєму місці?..»Тим часом мама було скасовано, і ми всі три наших мало сніданок - хліб, вершкове масло і чорна кава - в їдальні.– “... Паризькому регіоні. -Красива, але важкі з пасажирів хмари часу. Максимальні температури вище 25 °... "nasillait радіо...І мама, поет, додав:-Хмари є прекрасним, сьогодні вранці.Папа, практичні, потім до висновку:-Ви маєте рацію, я візьму мою парасольку.Venait ensuite la cérémonie de l’heure exacte.– “Au quatrième top”, annonçait la radio ...Mon père, qui avait un œil fixé sur sa montre et l’autre sur le cadran de la pendule, les mettait à l’heure toutes les deux. Alors seulement, il consentait à s’asseoir, et trempait machinalement ses tartines tout en parcourant le journal. Les nouvelles politiques avaient le don, chaque matin, de le remplir d’une allègre amertume:– Il y a des canailles que je me ferais une joie de mettre en prison, l’entendions-nous murmurer.– Tu as bien raison, répondais-je.– Tiens! disait Papa, étonné. Pour une fois nous sommes d’accord.Ce n’était pas vrai, bien entendu. Nous ne parlions pas de mêmes canailles, voilà tout. Papa était un ancien anarchiste devenu conservateur en attrapant la cinquantaine. Et j’étais sans doute un futur conservateur qui me croyais anarchiste parce que j’avais vingt-trois ans et pas encore mal au foie. Quant à Ma¬man, ses opinions étaient très personnelles. D’une indiffé¬rence olym¬pienne en ce qui concernait la lutte des classes et l’avenir de la démocratie, elle votait pour les candidats qui lui avaient fait la meilleure impression. La couleur de leurs yeux avait beau¬coup plus d’importance pour elle que leur programme.Maman détestait que nous parlions politique au petit déjeuner.– Servez-vous, tenez, cela vaudra mieux! grondait-elle.Mais c’était elle qui nous servait. Elle trônait, telle une cais¬sière de café, distribuait les tartines, veillait au sucre, au beurre, et à ma façon de manger.– Robert, tiens-toi droit, me disait-elle.Ou bien:– Ton pauvre frère, lui, ne se jetait pas sur le sucre comme la pauvreté sur le monde.Mon pauvre frère!... Ah! elle ne me permettait pas de l’ou¬ l’ou¬blier, mon frère Paul, décédé à l’âge de quatre ans. Mais Papa avait fini de manger. Il pliait sa serviette de table, mettait sous son bras gauche sa serviette en cuir, posait sur sa tête son chapeau noir à bord roulé ... Lui et moi embrassions Maman, chacun sur une joue, et nous partions, lui pour Sainte-Beuve à Auteuil2, moi pour le cabinet Turpin, boulevard Hauss¬mann, près de Saint-Lazare3.Maman se mettait alors à sa table de travail, et se plongeait dans ses traductions. De temps à autre, elle relisait une phrase à haute voix.D’après Jean-Paul Le Chanois et Marcel Aymé, Papa, Maman, la Bonne et Moi1 Démosthène (384-322 av. J.-C.) est un homme d'État athé¬nien, l'un des plus grands orateurs attiques. Ses problèmes d'élo¬cution lui valurent le surnom de “bègue”, défaut qui, dit la légende, le con¬trai¬gnit à s'entraîner à parler avec des cailloux dans la bouche.2 Auteuil – le quartier de Paris3 Saint-Lazare – la gare à Paris

Результаты (украинский) 2:

Щоранку Щоранку 7:00, сигнал Папа був чути дзвін його трохи grelottante.Papa відкрив одне око, потім інший, потягнувся, позіхнув, поцілував маму в щоку, виросли приголомшуючі мало, тримаючи в одній руці його піжами штани і врізався в стіну моєї кімнати. - Це 7:00! крикнув він. Ніби я не здогадався! .. Він почекав кілька моментів, під час яких я болісно émergeais сом-Мей. Потім він знову закричав через двері: - Ви чули, Роберт? - Я чув, на жаль! - Там! Я відповів. . І на спуску ліжка тапочках, я ра clais на підлогу, щоб зробити вигляд, що я повинен був встати. - Нарешті! Папа сказав, заспокоїв. Він повертався до своєї тумбочці, він узяв патч "солонини штукатурки", він ретельно додаток-лаборантом на його мізинець. Це attei¬gnait під ліжком у той час як її двох маленьких гантелей і почав дихальних рухів - один ... два ... два ... A ... A! Він замовк, щоб кричати, для мене: - Отже .. Я тебе не чую! П'ятнадцять хвилин сім'ї фітнес був одним з його хороших моментів дня. Я поспішив, досі лежить, надихати, і видих з сильфонні шуму підробити, який можна почути через двері - Мм ... Уф! Мм ... .. Тьху! ... - Не так швидко, не так швидко! Папа тоді протестували для форми, але вгадував в його голосі, що він був у захваті. Потім ми використовували раковину в нескінченному черги. Папа одягався в першу чергу. Він поголився з "мечем". І в той час як він проводить цю небезпечну операцію, він повторив тихо фраза, завжди те ж саме: - Це ті старі шкарпетки сушильні, сказав Герцогиня старих запасів ... загадкові тексти, які повинні були незабаром ми знали, що тато був у молодості недорікуватий, що він позбувся упертих силових вправ Démosthène1 оновлюється. Можливо, через це, знаменитий грецький оратор був його господар і бог ... "Коли ви стикаєтеся з проблемою, він мав звичку заявивши, скажу вам просто: Демосфен, якби він був на моєму місці ..." Тим часом, мама піднялася, і ми беремо всі три кубика наш маленький обід - хліб, масло і чорний кава - в їдальні. - "... Париж регіону. - Час красива, але важкі хмари з пасажирами. Максимальна температура вище 25 ° ... "nasillait радіо ... І мама, поет, долучено: -. Хмарах чудово вранці тато, практика, то висновок: - Ви маєте рацію, я візьму парасольку. Потім прийшов час церемонії. - "В четвертому зверху», оголосила про радіо ... Мій батько, який був одне око на його годинник і інший на циферблаті годинника, ставить їх в кожні 2:00. Тільки тоді, він погодився, щоб сидіти і механічно опустила хліб, переглядаючи газету. Нова політика мав дар щоранку, заповнити його з радісним гіркоти: - Є негідники, що я б радість у в'язницю, ми чули, як він нарікати. - Ви праві, "відповів я. - Дивись! Папа сказав вражений. На цей раз ми згодні. Це не було, звичайно, вірно. Ми не говоримо про тих же мерзотників, от і все. Папа був колишній анархіст Консервативна стати лову п'ятдесяті. І я, напевно, консерватор майбутнє, анархіст думав, що я, тому що я мав двадцять три, і не завдати шкоди печінки. Що стосується Ma¬man, думки були дуже особиста. У olym¬pienne indiffé¬rence відносно класової боротьби і про майбутнє демократії, вона голосувала за кандидатів, які дали йому краще враження. Колір їх очей beau¬coup був для неї важливіше, ніж їх програму. Мама ненавиділа, що ми говорили про політику на сніданок. - Пригощайтеся, тут, це буде краще! лаяв вона. Але вона служила нам. . Вона сиділа, як кава cais¬sière, розподілені бутерброди, дивився цукор, вершкове масло, і мій спосіб харчування - Роберт, стояти прямо, сказала вона мені. Або: - Ваша бідний брат, він не кине на цукор, як бідність у світі. Мій бідний брат! ... Ах! це не дозволить мені ou¬ в ou¬blier, мій брат Пола, який помер у віці чотирьох років. Але тато поїли. Він склав серветку, покласти під ліву руку його портфель зі шкіри, її голова спочивала на його чорному капелюсі з прокату краю ... Він і я поцілував Мама, все в щоку, і ми залишили його в Сент-Бев Auteuil2 собі для Терпін фірми Hauss¬mann бульварі, недалеко від Санкт-Lazare3. Мама поміщають на своєму робочому столі, і занурився в його перекладах. Час від часу, вона читала вирок вголос. За Жан-Поль Ле Chanois і Марсель Еме, тато, мама, і мені хорошу 1 Демосфен (384-322 до н.е.). Це людина, athé¬nien держави, один з найбільших аттических ораторів. Його проблеми élo¬cution принесла йому прізвисько "заїка" за замовчуванням, який, згідно з легендою, con¬trai¬gnit практикувати кажучи з галькою в рот. 2 Отей - Париж околиці 3 Сен-Лазар - залізничний вокзал в Парижі