TOUS LES MATINSTous les matins, à s

TOUS LES MATINS

Tous les matins, à sept heures précises, le réveil de Papa faisait entendre sa petite sonnerie grelottante.Papa ouvrait un œil, puis l’autre, s’étirait, bâillait, embrassait Maman sur la joue, se levait en titubant un peu, retenant d’une main ses pantalons de pyjama, et frappait au mur de ma chambre.
– Il est sept heures! criait-il.
Comme si je ne l’avais pas deviné!..
Il attendait quelques instants, pendant les quels j’émergeais douloureusement du som-meil. Puis il criait de nouveau, à travers la porte:
– Tu as entendu, Robert?
– J’avais entendu, hélas!
– Voilà! répondais-je. .
Et, atteignant sur la descente de lit une de
mes babouches, je la ra clais contre le parquet pour faire croire que je venais de me lever.
– Enfin! disait Papa, rassuré.
Il revenait vers sa table de nuit, y prenait une rustine de “corned plaster”, qu’il appli-quait soigneusement sur son petit orteil. Il attei¬gnait alors sous son lit ses deux petits haltères et commençait ses mouvements respiratoires:
– Une ... deux!... Une deux!... Une …
Il s’interrompait pour crier, à mon intention:
– Alors... Je ne t’entends pas!
Le quart d’heure de culture physique familiale était l’un de ses bons moments de la journée.
Je me hâtais, toujours couché, d’inspirer et d’expirer avec un bruit de soufflet de forge, susceptible d’être entendu à travers la porte:
– Mm... Pff! .. Mm ... Pff!...
– Pas si vite, pas si vite! protestait alors Papa, pour la forme, mais on devinait à sa voix qu’il était ravi.
Nous utilisions ensuite le lavabo, en file infinie. Papa faisait sa toilette le premier. Il se rasait avec un “sabre”. Et tandis qu’il procédait à cette dangereuse opération, il répétait à mi-voix une phrase, toujours la même:
– Ce sont ces vieilles chaussettes qui sèchent, disait une duchesse de vieille souche ...
Paroles sibyllines, qui s’expliquaient dès qu’on savait que Papa avait eu dans sa jeunesse un défaut de prononciation, dont il s’était débarrassé à force d’exercices opiniâtres, renouvelés de Démosthène1.
Sans doute à cause de cela, le célèbre orateur grec était son maître et son dieu ... “Quand vous rencontrez une difficulté, avait-il l’habitude d’énoncer, dites-vous simplement: que ferait Démosthène s’il était à ma place?...”
Entre-temps, Maman s’était levée, et nous prenions tous les trois notre petit dé jeuner – pain, beurre et café noir – dans la salle à manger.
– “... Région parisienne. – Temps beau mais lourd avec des nuages passagers. Température maximale supérieure à 25°...” nasillait la radio ...
Et Maman, poète, ajoutait:
– Les nuages sont merveilleux, ce matin.
Papa, pratique, concluait alors:
– Tu as raison, je vais prendre mon parapluie.
Venait ensuite la cérémonie de l’heure exacte.
– “Au quatrième top”, annonçait la radio ...
Mon père, qui avait un œil fixé sur sa montre et l’autre sur le cadran de la pendule, les mettait à l’heure toutes les deux. Alors seulement, il consentait à s’asseoir, et trempait machinalement ses tartines tout en parcourant le journal.

Les nouvelles politiques avaient le don, chaque matin, de le remplir d’une allègre amertume:
– Il y a des canailles que je me ferais une joie de mettre en prison, l’entendions-nous murmurer.
– Tu as bien raison, répondais-je.
– Tiens! disait Papa, étonné. Pour une fois nous sommes d’accord.
Ce n’était pas vrai, bien entendu. Nous ne parlions pas de mêmes canailles, voilà tout. Papa était un ancien anarchiste devenu conservateur en attrapant la cinquantaine. Et j’étais sans doute un futur conservateur qui me croyais anarchiste parce que j’avais vingt-trois ans et pas encore mal au foie. Quant à Ma¬man, ses opinions étaient très personnelles. D’une indiffé¬rence olym¬pienne en ce qui concernait la lutte des classes et l’avenir de la démocratie, elle votait pour les candidats qui lui avaient fait la meilleure impression. La couleur de leurs yeux avait beau¬coup plus d’importance pour elle que leur programme.
Maman détestait que nous parlions politique au petit déjeuner.
– Servez-vous, tenez, cela vaudra mieux! grondait-elle.
Mais c’était elle qui nous servait. Elle trônait, telle une cais¬sière de café, distribuait les tartines, veillait au sucre, au beurre, et à ma façon de manger.
– Robert, tiens-toi droit, me disait-elle.
Ou bien:
– Ton pauvre frère, lui, ne se jetait pas sur le sucre comme la pauvreté sur le monde.
Mon pauvre frère!... Ah! elle ne me permettait pas de l’ou¬ l’ou¬blier, mon frère Paul, décédé à l’âge de quatre ans.
Mais Papa avait fini de manger. Il pliait sa serviette de table, mettait sous son bras gauche sa serviette en cuir, posait sur sa tête son chapeau noir à bord roulé ... Lui et moi embrassions Maman, chacun sur une joue, et nous partions, lui pour Sainte-Beuve à Auteuil2, moi pour le cabinet Turpin, boulevard Hauss¬mann, près de Saint-Lazare3.
Maman se mettait alors à sa table de travail, et se plongeait dans ses traductions. De temps à autre, elle relisait une phrase à haute voix.

D’après Jean-Paul Le Chanois et Marcel Aymé,
Papa, Maman, la Bonne et Moi

1 Démosthène (384-322 av. J.-C.) est un homme d'État athé¬nien, l'un des plus grands orateurs attiques. Ses problèmes d'élo¬cution lui valurent le surnom de “bègue”, défaut qui, dit la légende, le con¬trai¬gnit à s'entraîner à parler avec des cailloux dans la bouche.
2 Auteuil – le quartier de Paris
3 Saint-Lazare – la gare à Paris

Результаты (украинский) 1:

КОЖНОГО РАНКУЩоранку на сім конкретні пробудження тато було почути його невеликі струшування рингтон.Папа відкрито одне око, потім на інші, невизначене, bâillait, поцілував мама в щоку, троянда у хитаючись небагато, проведення піжами штани з однією рукою і врізався в стіну моєї кімнати. -Це сім годин! плакала.А якщо не здогадувалися!...Він чекав кілька моментів, під час що я болісно Сом Мей є. Знову ж таки, кричав через двері:-Ви чули, Роберт?-Я чув, на жаль!-Це! я відповів. .І вгору на ліжко на спуску з мої тапочки, я ра clais проти прокуратура роблять вигляд, що я б просто встати.-Нарешті! сказав тато, заспокоїв.Він повернувся до її тумбочку, там був патч "солоний штукатурки", що вона ретельно на його мізинця app-quait. Він attei¬gnait, потім під його ліжко малий два гантелі і почав дихальних рухів:-One.. два!... Один два!... Один...Він переривається кричати, щоб мої наміри:-То... Я не чую вас!Чверть години сім'ї фізичної культури був одним із своїх моментів дня.Я сам завжди лежачи, надихати і закінчується з сильфон кузня поліпшується, може бути почутим через шум двері: -Мм... ПФФ!... Мм... ПФФ!...-Не так швидко, не так швидко! потім протестували тата, за формою, але одна роль його голос, він був задоволений.Потім ми використовуємо туалет, нескінченна файлу. Батько зробив її перший туалет. Він голені з "шабля". І під час проведення цієї небезпечні операції, він повторювався тихо речення, завжди те ж саме:-Те, що ці старі шкарпетки, що суха, сказав герцогиня старих запас...Загадкові слова, які описані як тільки ми знали, що тато повинен був в юності дефект вимови, якому воно було звільнення від вм'ятина з впертий, поновленої demosthene1 вправи.Напевно через це, знаменитий грецький оратор був свого господаря і його Богом... «Коли виникають труднощі, він використовував викладаються, просто розповім: що Демосфена буде робити, якщо б він був на моєму місці?..»Тим часом мама було скасовано, і ми всі три нашому маленькому сніданок - хліб, вершкове масло, чорна кава - в їдальні.– “... Паризькому регіоні. -Красива, але важкі хмари забулася пасажирів. Максимальні температури вище 25 °... "nasillait радіо...І мама, поет, додав:-Хмари є прекрасним, сьогодні вранці.Папа, практичні, потім до висновку:-Ви маєте рацію, я візьму мою парасольку.Потім прийшов церемонії точний час.-"До четвертого верхній частині", заявив радіо...Мій батько, який мав очі фіксованого на його дивитися а інший на циферблаті годинника, покласти їх в той час як. Потім тільки, він погодився сидіти і механічно змоченою свій обід, хоча переглядаючи газети. Нова політика довелося подарунок, щоранку, заповнити жвавого гіркоти:-Є негідників, що я б радісно поміщений у в'язницю, воно означало ми пошепки.-Ви абсолютно праві, сказав я.-Бажання! сказав тато, вражений. На цей раз ми згодні.Це не правда, звичайно. Ми не кажуть же негідників, ось і все. Тато був колишній анархіст стати консервативних в лові на 50. І я, ймовірно, майбутні консервативним, хто думав, що я був анархіст, тому що я була двадцять три роки і ще зла в печінці. Що стосується Ma¬man його погляди були дуже особисте. З indiffe¬rence olym¬pienne по відношенню до класової боротьби і майбутнього демократії вона була голосування за кандидатів, які зробили краще враження на нього. Кольору їхніх очей було beau¬coup до неї важливіше, ніж їхні програми.МАМА ненавидів, що ми говорили про політику на сніданок.-Служити вам, утримуйте, було б краще! Вона гуркотіли.Але це була вона, які служили нам. Він був такий cais¬siere кави, витрачені на тост, дивився цукор, вершкове масло і мій способу харчування.-Роберт, стояти праворуч, розповів мені.Або:-Ваша убогого брата його, кинув себе на цукор як бідності в світі.Мій убогого брата!... Ах! Вона не була ou¬ ou¬blier, мій брат Paul, помер для мене у віці чотирьох. Але тато закінчили є. Він складений його серветкою, поміщений під ліву руку свій портфель, шкіра, підняли його на борту прокату чорна капелюх на голову... Йому і мені поцілунок мама, кожна на одну щоку і ми були залишати його для Сент-Бев на Auteuil2 мені для кабінету Turpin, бульвар Hauss¬mann, поблизу Сен-Lazare3.МАМА потім відправився на свій робочий стіл і занурився в його переклади. Час від часу вона переграно речення вголос.І після Джон Paul на Chanois і Марсель Aymé. Тато, мама, добра і мене1 Демосфена (384-322 до н. Е) була athe¬nien державний діяч, один з великих ораторів. Її elo¬cution проблем отримав прізвисько "Барні", яка свідчить легенда, con¬trai¬gnit, навчання, щоб поговорити з галькою в рот.2 Auteuil - окрузі Парижа3 вокзалу Сен Лазар - Париж станції

Результаты (украинский) 3:

КОЖНЕ MORNING

EVERY ранок, о семи годині гострий, годинник тривоги Тата чують його малий дзвенячий grelottante.Тато відкрив око, тоді інше, одного разу розтягнуте, позіхав, цілують матусю на щоці, підннявся гойдався невеликий, внесок у одній руці його піжама дно, та стукали на стіні мого будинку.
- Це - сім годин! Кричало-Це.
Так, якби я не здогадався! ..
Він чекав нечисленних моментів, під час котрих I emergeais болісно som-кращих. Та тоді він голосив знов, через двері:
- thou hast почутий, Robert?
- Я почув, на жаль!!
- Що! Відповідаючи I..
Та, досягаючи це на спускі кроваті
my babouche пантофлей, I ra clais проти прокурора удати що я тільки підняв.
- Нарешті! Сказаний Тато, заспокоїв.
Він повертався до його нічного стола, там був лата "corned штукатурка", що він appli-tial обережно на його маленькому пальці на нозі. Це attei¬gnait тоді під його кроваттю його два малих вільних тягаря та почало його respiratory рух:
-... deux! ... deux! ... A. ..
Це було перерване щоб кричати, до мого наміру:
- Тоді... Я не чую thee не!
Чверть години родини фізкультури була одна з його моментів дня.
Я кинувся, завжди верства, щоб надихнути та закінчуюсь з шумом gaiter forge, певно бути почута через двері:
- mm... Pff! .. Mm... Pff! ...
- Не так швидко, не так швидкий! Протестуючи тоді Тато, для форми, але ми віддали перевагу до його голосу що він був захоплений.
Ми використовуємо тоді зануряємось, у необмеженій черзі. Тато робив його туалет перший. Він поголився його з "sabre". Та в той час, як він був у цьому небезпечному функціюванні, він повторився до внутрішнього-голосу речення, завжди те же:
- Цей являють собою старі шкарпетки що сухі, сказав duchess старої напруги...
Слова так cryptic,Що роз'яснюється у що ми знали що Тато був у його молоді провина вимови, котрий він discarded примусити strenuous вправ, поновлювалась Demosthene1.
Без сумніву внаслідок це, знаменитий грецький промовець був його Майстер та його бог... "Коли ви зустрічаєте складність, мали звичай затверджуючого, робите ви кажете просто:Що Demosthenes би був якщо б він був у мойому місці? ... "
Між-Часом, Мама була піднята, та ми беремо весь три наш малий служить світлу ленчі - хліб, масло та чорна кава - у обідаючому приміщенні.
- " ... Регіон парижу. - Час красивий але важкий з пасажирами хмар. Максимальна Температура більша ніж 25°... " nasillait радіо...
Та Мама, поет, додав:
- Хмари є дивовижне, це ранок.
Тато, практика, тоді робила висновок:
- Thou hast причина, я візьму мою парасольку.
Тоді прибула церемонія точного часу.
- "Четверта вершина", оголосила радіо...
Мій батько, хто мав одне око на його годинникові та іншому на циферблаті pendulum, поставлений до години кожної двох. Тільки тоді, він consented сісти,Та rote smacked його тост в той час, як perusing газета.

Нові поліси мали дарунок, кожне ранок, заповняють це з веселим bitterness:
- Є dross що я тішуся поставити їх у тюрмі, чую-ми mutter.
- Thou hast добре аргументують, відповідати I.
- Захочуть! Тато сказав, здивованого. Для одного разу ми погоджуємось.
Це було не вірне,Звичайно. Ми не розмовляємо про тих же самий негідників, що є всі. Тато був колишній анархіст ставав консерватором схоплюючи fifties. Та я був без сумніву майбутнє консерватор котрий я подумав анархіст тому, що я мав двадцять-три роки та досі не пошкоджую печінку. Щодо Ma¬man, її думки були дуже персональні.indiffe¬rence olym¬pienne у повазі до боротьби класів та майбутнього демократії, це голосувало для кандидатів що він зробив краще враження. Колір їхніх очей beau¬coup більше важливості йому що їхньої програми.
Мама ненавиділа що ми розмовляли про політику у снiданку.
- Використайте вас, тримаєте, це буде краще! Грюкало-Це.
Але це була вона що служила нам. Вона glowered, такий cais¬siere кави, розподіляючи тост, забезпечений цукор, масло, та до мого шляху харчування.
- Robert, бажання-thee вірно, казане мені-це.
Або добре:
- thy бідний брат, йо, не буде кинений не на цукор тому що бідність на світі.
Мій бідний frere! ... Ага! Вона не дозволила мені до ou¬ ou¬blier, мого брата Павло,Вмерлий у віку чотирьох років.
Але тато закінчив харчування. Це accedes його пелюшка, розміщена під його рукою лишала його рушник у шкірі, піднятій на його передній частині його чорний капелюх з краєм відомості... Він та я поцілував та склав Матусю, кожну на грав, та ми від'їджали, йо для Sainte-Beuve Auteuil2, мені для кабінету Turpin, бульвар Hauss¬mann, закриваємо до Святого Lazare3.
Мама була тоді у його столі роботи, та immersed у його перекладах. Час від часу вона би reread речення вголос.

Після Джона Павло The Chanois та Marcel Ayme,
papa, Mama, гарний та I

1 Demosthenes (384-322 av.
J.-C.) є людина Держави athe¬nien, один з найбільшого горища спікерів. Його проблеми elo¬cution заробили його прізвисько "begue", неявка котрий,Легенда каже, con¬trai¬gnit щоб виховати у розмові з скелями у роті.
2 d'auteuil - район Paris
3 Lazare - станція поїзду у Парижі